Як готуватись до сповіді?

Момент покаяння – це час, коли ми можемо скинути  важкий гріховний тягар, розірвати пута гріха, і допомогти нашій душі досягнути блаженного очищення. Але до цього веде нелегкий шлях.

Ми ще не приступили до сповіді,  а душа наша чує спокусливі голоси: «Чи не відкласти? Чи достатньо я підготовлена? Чи не зачасто я причащаюся? Чи не зачасто я пощуся?»

У  той момент, коли ви вирішили йти до сповіді, з’явиться  багато перешкод, внутрішніх і зовнішніх, але вони зникають, як тільки виявити твердість у своїх намірах.

Першим кроком тієї людини, яка готується до сповіді, повинно бути випробування серця. Для цього і встановлені дні підготовки до таїнства, ці дні —   піст тілесний.

Зазвичай люди, некомпетентні в духовному житті, не бачать ні багаточисельності своїх гріхів, ні їх ганебності. Вони говорять: «У мене тільки дрібні (малі) гріхи, як у всіх. Нічого особливо важкого я не зробив: не вкрав, не вбивав» - такими, зазвичай, словами багато хто розпочинає свою сповідь.

Чим пояснити нашу безучасть на сповіді, наше самонавіювання, як не скам’янілістю почуттів, як не «змертвілістю сердечною, душевною смертю, яка призводить до смерті тілесної»? Чому святі отці і вчителі наші, які залишили нам покаянні молитви, вважали себе першими грішниками і щиро взивали до Ісуса: «Ніхто не згрішив на землі від віку, як согрішив я, окаянний і блудний!» А ми впевнені, що в нас все благополучно і правильно.

Ми, занурені в гріховний морок, нічого не бачимо в своєму серці, а якщо бачимо, то не жахаємося. Христос закритий для нас пеленою наших власних гріхів.

Аналізуючи моральний стан своєї душі, потрібно постаратися відрізнити основні гріхи від вторинних, симптоми від більш глибоких причин. Наприклад, ми помічаємо (і це дуже важливо) розсіяність на молитві, неуважність під час богослужіння, відсутність інтересу до слухання і читання Святого Письма; і потрібно замислитись , чи не відбуваються ці всі гріхи від маловірства і слабкої любові до Бога?!

Ми повинні визнати в собі  свавілля, непослух, самовиправдання, нетерпіння докорів, непоступливість, упертість; і найбільш важливо відкрити і зрозуміти їхній зв'язок із самолюбством і гординею.

Якщо ми за собою помічаємо прагнення бути завжди в середовищі, на людях, проявляємо балакучість, глузування, злосливість, якщо ми надміру турбуємося про свою зовнішність і одяг, то потрібно уважно дослідити ці страсті, тому що частіше за все так проявляється наша пихатість, марнославство і гординя.

Якщо ми надто близько приймаємо до серця життєві невдачі, важко переносимо розлуку, безутішно скорбимо за померлими, то чи не криється в силі і  глибині цих щирих почуттів невір’я в благий Промисел Божий?

Є один допоміжний спосіб, який веде нас до пізнання своїх гріхів, - частіше, а особливо перед сповіддю, згадувати те, в чому зазвичай звинувачують нас інші люди, що поруч живуть, наші близькі. Дуже часто їхні звинувачення, докори справедливі. Але навіть якщо вони здаються несправедливими, потрібно сприймати їх із покорою, без озлоблення.

Перед сповіддю необхідно попросити прощення у всіх, перед ким завинив,  щоб приступити до таїнства з необтяженою совістю.

При такому випробуванні серця потрібно слідкувати, щоб не впасти в надмірну помисловість і  дріб’язкову непевність, недовіру до будь-якого поруху серця. Ставши на цей шлях, можна загубити відчуття важливого і неважливого, заплутатися в дрібницях. У таких випадках потрібно тимчасово залишити випробовування своєї душі, молитвою і добрими справами прояснити свою душу.

Підготування до сповіді полягає не в тому, що треба повністю згадати і записати свій гріх, а в тому, щоб досягнути стану зосередженості, серйозності і молитви, при яких, як при світлі, стануть видимими наші гріхи.

Духовному отцю сповідник повинен принести не список гріхів, а покаянне почуття, не детальну розповідь про своє життя, а смиренне серце.

Знати свої гріхи, це ще не значить каятися в них. Але що ж робити, якщо висушене гріховним вогнем серце наше не здатне на щире покаяння? І все ж таки це не причина для того, щоб відкладати сповідь в очікуванні покаянного почуття, адже Бог може торкнутися нашого серця і під час самої сповіді: самосповідання вголос наших гріхів,  може пом’якшити наше серце, витончити духовний зір, загострити покаянне почуття.

Більш за все для переборення нашої духовної в’ялості служить підготовка до сповіді, піст. Виснажуючи наше тіло, піст порушує загибле для духовного життя наше тілесне благополуччя і благодушшя.

Однак піст сам по собі тільки підготовлює, розрихлює грунт нашого серця, яке після цього зможе увібрати молитву, Слово Боже, життя святих, а це, в свою чергу, спричинить посилення боротьби зі своєю гріховною природою.

 

ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ СПОВІДЬ В ХРАМІ 

 

Господь наш Ісус Христос сказав, звертаючись до Своїх учеників: «Істинно кажу вам: « Що зв’яжете на землі, то буде зв’язане на небесах; і що розв’яжете на землі, то буде розв’язане на небесах»(Мф.18.18). Апостоли, виконуючи волю Творця передали цю владу наступникам свого служіння – пастирям Церкви Христової.

Саме вони, священики, і приймають нашу сповідь у храмі.

Перша і найбільш важлива частина, яка слугує вступом і підготовкою до особистого покаяння і допомагає сповіднику відчути свою відповідальність безпосередньо перед Богом,  є молитва. Молитви ранішні, молитви перед сповіддю і причастям – вже в цих молитвах починається розкриття душі перед Богом, у них виражається надія того, хто кається на прощення і очищення душі від скверни гріхів.

Після цього той, хто готовий до покаяння, підходить до аналоя, зробивши перед цим земний поклін в напрямку  вівтаря (цей поклін потрібно робити заздалегідь). Сповідник і священик стоять біля аналоя, сповідник стоїть, нахиливши голову перед святим Хрестом і Євангелієм, які знаходяться на аналої.

Важливий момент сповіді – словесне сповідання гріхів. Не потрібно чекати питань, потрібно самому зробити зусилля, адже сповідь – це подвиг і самозмушення. Дуже важко, коли сповідаєшся,  уникнути спокуси самовиправдання, важко відмовитися від спроби пояснити священику «пом’якшуючі обставини», від посилання на третє лице, нібито ввівши нас у гріх. Усе це ознаки самолюбства, відсутності глибокого покаяння, що продовжується у гріхові. Інколи на сповіді посилаються на погану пам'ять, яка нібито не дає згадати всі гріхи. Справді, часто буває, що ми легко і швидко забуваємо наші гріхопадіння. Але чи на справді це відбувається тільки від слабкої пам’яті? Адже ми довгий час тримаємо в пам’яті моменти, які торкнулися нашого самолюбства! Чи не означає це те, що ми забуваємо наші гріхи тому, що не надаємо їм серйозного значення?

Ознака досконалого покаяння – відчуття легкості, чистоти, невимовної радості. Після закінчення сповіді, вислухавши молитву, яку священик говорить над сповідником, і отримавши розрішення, сповідник встає і цілує святий Хрест і Євангеліє в знак любові і благоговіння  перед Господом і вірності даних Йому в присутності духівника обітниць. Розрішення означає повне відпущення всіх висповіданих гріхів і тим самим дає дозвіл приступити до Причастя.

 

ПРО ЩО ГОВОРИТИ СВЯЩЕНИКУ НА СПОВІДІ? 

Сповідь – це не бесіда про свої недоліки, сумніви, це не проста поінформованість духовника про себе.

Сповідь – це таїнство, а не просто благочестивий звичай. Сповідь – це гаряче покаяння серця, прагнення очищення, це друге Хрещення, і, як наслідок, ми вмираємо для гріха і воскресаємо для святості. Розкаяність – перша ступінь святості, а байдужість, нечутливість – це перебування поза святістю, без Бога.

Часто замість сповіді своїх гріхів відбувається самовихваляння, викривання ближніх і скарги на труднощі життя. Деякі люди прагнуть безболісно для себе пройти через сповідь, говорячи загальну фразу: «Грішна у всьому». Причиною того є хибний стид перед духівником і нерішучість, але особливо —  малодушний страх  у повній мірі усвідомити нікчемність власного життя. Гріх – це порушення християнського морального закону. Є гріхи проти Бога і Церкви Його. Узагальнюючи ці гріхи, можна звести до наступних: 1)маловірство, 2)забобони(марновірство), 3) блюзнірство(кощунство), 4) немолитовність і зневага до церковної служби, 5)немолитовність, 6)духовна прєлєсть(самообман).

1) МАЛОВІРСТВО. Цей гріх найбільш поширений. Маловірство непомітно переходить у повне безвір’я, при чому, людина, яка страждає маловірством, тісно пов’язана з естетичними емоціями, страсними, сентиментальними; вона легко уживається з егоїзмом, марнославністю, пихатістю, хтивістю, сластолюбністю, пожадливістю…Люди цього складу шукають похвали і хорошої думки про них з боку священика. Вони приходять на сповідь, щоб поскаржитися на інших, прагнучи продемонструвати свою «праведність».

Така людина не визнає за собою ніяких гріхів, навіть не робить спроби розібратися в своєму житті і щиро вірить, що немає в ній нічого гріховного; живе тільки для себе, вважаючи, що стримання від гріхів достатнє для спасіння. Взагалі релігійне самозадоволення і самозаспокоєння – головні ознаки віддалення від Бога і Церкви, і найбільш виразно показано це в євангельській притчі про митаря і фарисея.

2)ЗАБОБОНИ (МАРНОВІРСТВО). Дуже часто в середовище віруючих проникають всеможливі забобони, віра в прикмети, ворожіння, достатньо розповсюджений окультизм, магія. На обличчях людей, які довгий час займалися посвяченням в «тайное духовное учение», залишається важкий відбиток – знак невисповіданого гріха, а в душі – викривлена сатанинською раціоналістичною гординею думка про християнство, як про нижчу ступінь пізнання істини. Окультисти проповідують вчення про «карму», нецерковний аскетизм; у тих, хто займається окультизмом, виникає бажання заглянути за закриті двері. Але ж ми повинні смиренно признати існування Тайни, не намагаючись проникнути в неї нецерковним шляхом. Нам даний верховний закон життя, нам вказаний шлях, що прямо веде нас до Бога –любов.

3)БЛЮЗНІРСТВО.  Ці гріхи часто уживаються із церковністю і щирою вірою. Сюди, в першу чергу, належить нарікання на Бога за Його нібито немилосердне ставлення до людини, за страждання, які,  як здається людині, здаються незаслуженими і надмірними.

Блюзнірствує і той, хто грозить гнівом Господнім своїм недругам або навіть в «молитві» просить Бога покарати іншу людину. Великий гріх чинять ті, які проклинають і погрожують карою небесною. Призиванням нечистої сили в гніві чи просто в розмові.

4)ЗНЕВАГА ДО ЦЕРКОВНОЇ СЛУЖБИ. Це відсутність церковної дисципліни, нелюбов до богослужіння, пошуки виправдань різного характеру. Також невідвідування храму, кажучи: «Що робити там так часто і слухати одне і те ж?».

5)НЕМОЛИТОВНІСТЬ - гріх загальнорозповсюджений є наслідком не- церковності. Потрібно прагнути не відчитувати молитовне правило, не відстоювати богослужіння, потрібно приймати дар молитви у Бога, полюбити молитву, чекати з нетерпінням часу, щоб помолитися.

Дар молитви – це вміння володіти собою, своєю увагою, повторюючи слова молитви не тільки губами і язиком, але й усім серцем і всіма думками приймати участь у молитві. Найкращим засобом для цього є «Ісусова молитва», котра полягає в рівномірному ,кількаразовому, повільному повторенні слів: «Господи Ісусе Христе, сину Божий,помилуй мене грішного». Її можна читати будь-де і будь-коли. У цих випадках вона особливо допомагає відволікти увагу нашу від всякої спокуси, суєти, вульгарності і сконцентровує розум і серце на Імені Божому.

6)ДУХОВНА ПРЄЛЄСТЬ(САМООБМАН) істотно відрізняється від всіх перерахованих гріхів проти Бога і церкви. На відміну від інших гріхів цей гріх корениться не в недостатку віри, релігійності, церковності, а, навпаки, в хибному, брехливому відчутті надлишку особистих духовних дарів. Людина, яка знаходиться в стані прєлєсті, уявляючи, що досягнула особливих плодів духовної досконалості.

 

7) Об’їдання (Чревоугодие) – один із цілого ряду гріхів проти ближніх, сім’ї і суспільства. Воно проявляється  у звичці надмірного споживання їжі, тобто переїдання.В самій їжі нема гріха, бо це дар Божий. Гріх полягає у ставленні до неї як до найвищої мети, в поклонінні їй. Вся їжа, яка була спожита більше, ніж потрібно для втамування відчуття голоду, просто для задоволення – це вже об’їдання. «Чим більше дров, тим сильніше полум’я; чим більше страв – тим завзятіша похіть.»(Авва Леонтій). Іоан Ліствичник застерігає і повчає: «Володій черевом(животом), поки воно тобою не заволоділо».

Блаженний Августин порівнює тіло з молодим конем, який зваблює, захоплює душу, неприборканість якого слід приборкати зменшенням вживання їжі. Для цієї мети в основному і встановлені пости.

Яким би не був важким піст в умовах нашого життя, до нього потрібно прагнути, його необхідно зберігати в побуті, особливо піст внутрішній, духовний, який у святих отців називається – доброчесність.

Сестра і подруга посту – молитва, без якої піст перетворюється в самоціль, в засіб особливої, витонченої турботи про своє тіло.

Перешкоди для молитви виникають від слабкої,  недостатньої віри, від суєти, зайнятості мирськими справами, від грішних, нечистих, злих, почуттів і думок.  Допомагає подолати ці всі перешкоди піст.

8) Сріблолюбство  виявляється у формі марнотратства і протилежного йому -  скупості. Цей гріх надзвичайної важкості – він породжує злобу, закам’янілість,  заздрість. Св. ап. Павло говорить: « Ми нічого не принесли у цей світ; і це означає, що нічого не можемо і винести з нього. Маючи харчі і їжу, будьмо задоволені тим».

9) Дратівливість, роздратування, гнів – прояв цієї страсті ті, що каються, схильні виправдовувати причинами фізіологічними, так званою «нервозністю» внаслідок страждань і негараздів, які випали на їхню долю, напруженням сучасного життя, важким характером рідних і близьких. Дратівливість, грубість перш за все руйнує сімейне життя, приводячи до сварок через дрібниці, викликаючи зворотну ненависть, бажання помститися, злопам’ятність, роблячи жорстокими серця в цілому добрих і люблячих один одного людей.

Св. Димитрій Ростовський говорить так про гнів : «Не тільки допустимо, але й спасительно гніватися на свої власні гріхи і недоліки». «Хто пам’ятозлобствує на демонів, той не злопам’ятний на людей».

У  ставленні до людей, до ближніх слід виявляти терпіння. «Коли відчуваєш у собі сильний прилив  гніву, намагайся мовчати. А щоб саме мовчання принесло тобі більше користі, думками звертайся до Бога і промовляй про себе, наприклад, Ісусову молитву: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного».

Дуже часто причиною гніву буває високомірність, гординя, бажання показати свою владу над іншими, викрити їхні пороки, забуваючи про  власні гріхи. Св. Василій Великий так говорить про це: «Викорени із себе дві думки: не визнавай себе достойним чого-небудь великого і не думай, що інша людина менш достойна, ніж ти.»

10) Одним із найрозповсюджених гріхів є осудження ближнього. Перш за все, гріх цей знаходиться в тісному зв’язку із пристрастю до гордині. До таких людей звернені такі слова Іссайї: «У кого серце чисте, той всіх людей вважає чистими, але у кого серце осквернене страстями, той нікого не вважає чистим, але думає, що всі подібні йому». Ці люди забувають, що Сам Спаситель заповідав: «Не судіть,і несудимі будете, бо яким судом судите, таким будете судимі. І що ти дивишся на скалку в оці брата твого, а колоди в своєму оці не відчуваєш?»(Мф.7, 1-3.) І якщо ти бачиш чужу нечистоту, то це означає, що вона вже проникла в тебе. Наш суд ніколи не буває безпристрасним, найчастіше він заснований на випадковому враженні або звершується під впливом особистої образи, гніву.

11) Гріх відчаю найчастіше всього трапляється з нами від надмірної зайнятості собою, своїми переживаннями, невдачами, і, як наслідок, – притуплення любові до ближніх, байдужість до чужих страждань, невміння радіти чужому щастю, заздрість. Ісаак Сірін говорить: «Примирись із собою, і примиряться з тобою і небо і земля.»

12) Брехня. Найбільш розповсюджений гріх. До цієї категорії також слід віднести невиконання даних обітниць, сварки, марнослів’я. Найбільше переважає «побутова» брехня і неправда, яка поступово розбещує людину, дозволяючи людині заради особистої вигоди йти на  угоду зі своєю совістю. Не існує «спасительної брехні» або «виправданої». Самі ці словосполучення є вже недопустимі. Не менше, ніж брехня, розповсюджений гріх марнослів’я, тобто пустого, бездуховного користування Божественним даром слова.

 

Найстрашнішим і найжахливішим гріхом у всі часи вважалось вбивство, самовбивство і вбивство в лоні – аборт. Дуже близьке до звершення вбивства – рукоприкладство.

Але ж ми вбиваємо ближнього не тільки руками або зброєю, але й жорстокими словами, обмовлянням, знущанням, насмішками. Св. ап. Іоан говорить: «Кожен, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця». Кожен на собі випробував, як ранить і вбиває душу зле, жорстоке, язвисте слово.

Вбивство тварин без потреби в харчуванні, це також порушення.

Піддаючись надмірній печалі, доводячи себе до відчаю, ми також грішимо. Самовбивство – великий гріх, адже життя є дар Божий, і тільки Йому належить влада відібрати його(життя) у нас. Нанесення шкоди своєму здоров’ю – також повільне самовбивство. Дехто вбиває себе надмірною працею заради збагачення – це також гріх.

 

Дехто вважає, що порушення заповіді «не вкради» - це тільки ознака явної крадіжки з насиллям, і тому, не задумуючись, відкидає свою вину в гріхові розкрадання. Під розкраданням(крадіжкою) слід розуміти неповернення грошових боргів або речей. Не менш засудливе дармоїдство, жебракування без крайньої необхідності, при можливості самому заробити на проживання.

Блудні думки і помисли, які розвиваються від спогадів перш за все баченого, почутого або навіть відчутого у снах. Наодинці, найчастіше вночі, вони особливо міцно заволодівають людиною. У цьому випадку найкращими ліками є аскетичні вправи: піст в їжі, регулярне читання ранкового і вечірнього правил(молитв).

Спокусливі розмови, блуд, перелюбство, кровозмішання, неприродні статеві стосунки -  про огидність перерахованих гріхів навряд чи слід детально розповсюджуватись. Будь-якому християнинові очевидна їх недопустимість: вони ведуть до смерті духовної перш ніж ми досягнемо смерті тілесної.

 

Розкаяння наше не буде повним, якщо ми , каючись, не  утвердимося внутрішньо з рішучістю не вертатися до висповіданого гріха. Але дуже часто задають питання: як це можливо або як я можу обіцяти духівникові, що я не повторю свого гріха? Справа в тому, що перш за все, ми не судді самі собі. Людина не може правильно судити про себе, чи стала вона гіршою, чи кращою, бо і вона(людина) сама, і те, над чим вона роздумує, величини змінні. Надто велика вимогливість до себе може дати ілюзію, що гріхи примножились і посилились. Але насправді,  вони(гріхи) залишилися ті ж,  можливо, навіть ослабли, просто раніше ми їх не помічали.

 

І навіть, коли після сповіді немає цього відчуття полегшення, відродження, потрібно мати силу вернутися знову на сповідь, до кінця звільнити сво. душу від нечистоти, сльозами обмити її від чорноти і скверни. Той, хто прагне до цього, завжди досягає того, чого шукає.

 

ПРО СТАВЛЕННЯ ДО СВЯЩЕНИКІВ І ДО СПОВІДІ 

Згідно правил Православної Церкви, всі її члени повинні приходити до сповіді із семилітнього віку. Іншими словами, вже з цього віку Церква вважає людину здатною відповідати перед Богом за свої вчинки, боротися зі злом у собі і отримувати благодатне прощення в таїнстві Покаяння. Як часто потрібно йти до сповіді? Ми, що підвладні гріхові, повинні якнайчастіше вчитися покаянню.

 Для людини, яка насправді страждає від свого гріха, також все рівно , у якого священика вона сповідується. Спілкування із священиком на сповіді – це повільний, розсудливий перерахунок своїх гріхів і вислуховування молитов. До священика не можна ставитися лише як до требовиконавця. На жаль, споживацьке ставлення до Церкви залишається одним із найросповсюджених пороків нашого життя. Споживацтво багатолике, воно виростає не тільки через лінивство і байдужість до Церкви, але й часом «із ревнощів не по розуму», звідси і зловживання пастирською увагою, свого роду сповіді-спектаклі, які розігруються перед священиком, звідси і «паломництво» із монастиря в монастир, від одного духівника до іншого, це все супроводжується всякого роду навколо церковними пересудами, які заміняють, по суті,  духовне життя.

Всякий, хто приступає до сповіді, повинен знати: сповідь – не індульгенція, при якій почуття сорому і навіть покаяння служить як би платою, яка вноситься за гріх і  яка дає дозвіл жити далі, як ні в чому не бувало. Сповідь – це глибоко особистий акт, а разом із підготовкою до сповіді і процес, в якому людина розкривається не тільки для Бога, але й для самої себе. Сповідь без перебільшення можна назвати процесом народження особистості, процесом іноді досить важким, тому що людині приходиться щось від себе відсікати, виривати із корінням, але, разом з тим, процес порятунку і,  в кінцевому результаті, завжди радісний.

Є ще один момент, на який слід звернути увагу, - повага до сповіді. Часто через штовханину в храмі люди стоять дуже близько до священика, який сповідає, і можуть підслуховувати сповідь. Ніяка  штовханина не може служити виправданням, і ніхто не повинен підходити до священика і сповідника надто близько. Тайна сповіді повинна бути відгороджена від усього, в тому числі і від штовханини.


1 коментар

Преподобний Єфрем Сирин про

Надіслав elza (гість) Ср, 25/04/2012 - 06:21.

Преподобний Єфрем Сирин про покаяння

Пав я, підійми і дай хоч трохи потрудитися, щоб на Суді не бути посоромленим. Очисти мене благодаттю твоєю, Милосердний Отець; обмий скверну мою всеочищуючим іссопом Твоїм, і зціли язви мої, щоб подякував я за благодать Твою!

Я впав: підійми і укріпи мене Господи, бо Ти підіймаєш всіх, хто впав. Простягни до мене Свою руку і знову оживотвори мене Твоїми щедротами! Супротивник збрехов мені, зняв з мене та вкрав все моє вбрання, зробив так, що залишаюсь я безплідним і повинен йти на Суд оголеним від усього. Милість Твоя нехай буде для мене одежею в день Суду! Великий страх в той день Суду, коли кожний дасть відповідь про справи свої, і про помисли свої, і навіть про найменшу річ. Ти виправдай мене тоді, Суддя мій; бо хоч і винний я, але маю волю каятися. Стискатися і безмежно мучитися буде серце наше, коли перейде все, що збуджувало в нас похотіння, коли всякий з’явиться оголеним душею і буде поведений до відповіді. Тоді горе тому, хто, подібно до мене, вчинив множество беззаконь, хто грішив та заховував свої гріхи, щоб не бути осоромленим тут! Там в день Суду будуть вказувати на нього пальцями.

Беззаконня мої намножилися, дні мої промайнули і зникли, наближається час кінця, а покаяння немає в мені. Якщо не буде місця щедротам Твоїм, горе мені в день Суду! Блаженна людина, яка трохи потрудилася у цьому світі, бо вона наслідує царство у світі, що не переходить. За малу працю вона набуває велике насліддя. На Суді Твоєму, Господи, немає зважання на особу: тоді кожний отримає згідно з ділами своїми: у кого справи добрі, тому царство, а в кого злі – тому муки.

Відкрий мені двері щедрот Твоїх, Надіє тих, хто кається, і простягни до мене руку Твою, сповнену ліків, щоб вона обмила рани мої та зцілила язви мої. Воля моя відмовляється слідувати за Твоєю волею. Ти Сам упокори мене волі Твоїй, щоб через це я отримав спасіння і прославив волю Твою, яка благоволить до тих, хто кається. Милостиво прийми молитву мою про примирення з Тобою і, з благодаті Твоєї, даруй мені життя в Пришестя Твоє; і нехай посоромиться лукавий, коли побачить, що помилувала мене правда Твоя.

Як готуватися до сповіді

Приступаючи до сповіді, потрібно необхідним чином приготуватися. Згадай всі свої гріхи, які вчинив вільно чи невільно. Потрібно уважніше переглянути все своє життя, щоб, по можливості, згадати всі гріхи, не тільки зроблені з часу минулої сповіді, але й давні, через забудькуватість, або ще гірше – неправдивий сором – не сповідувані. Якщо важко запам’ятати всі згадані гріхи – можна їх записати на папірець, щоб по цих записах нагадати їх собі під час сповіді. Необхідно уважно вислухати молитви на початку сповіді, а потім, якщо є багато сповідників, необхідно зачекати своєї черги. Підходячи до сповіді треба уважно прочитати наступну молитву: «Всі тайни свого серця я розкриваю перед Тобою, Суддею моїм. Отож, зглянься на покору мою, зглянься на смуток мій, зглянься на покаяння моє і помилуй мене, Милосердний Боже отців наших». Потім з покорою серця потрібно підійти до Хреста та Євангелія, перехреститися, поцілувати їх, схилити свою голову та почати сповідування своїх гріхів.

- Сповідуй свої гріхи відверто, пам’ятаючи, що розповідаєш їх не людині, але Самому Богові, Котрий вже і так знає твої гріхи, але хоче твого визнання та розкаяння в них. Священика, який сповідує тебе, не потрібно встидатися, бо він теж є людина, і йому відомі всі людські немочі, і схильність людини до гріха, а тому священик на сповіді не може бути твоїм страшним суддею. Більше, ніж сорому перед священиком, треба остерігатися затаїти від нього якийсь гріх, і тим самим, вчинити ще один гріх. Якщо ти встидаєшся відкривати гріхи свої лише перед одним духівником, то як знесеш той сором, коли на Страшному Суді відкриються гріхи твої не лише перед Богом, але й перед ангелами та усіма людьми?

- Сповідуй свої гріхи чітко і конкретно, кожний гріх окремо. Подібно до того, як найточніше виявлення тілесних немощів сприяє встановленню правильного діагнозу та кращому лікуванню, так і виявлення хвороб душі, якими є гріхи, сприяє їх знищенню. Тому не потрібно обмежуватися загальними визначеннями «у всьому грішний» або чимось іншим подібним, але виявляти всі роди і види гріхів, які вчинив.

- Не втручай у сповідь інших осіб, особливо для того, щоб їх засудити або їхніми діями виправдати свої гріхи. Це не сповідь, а засудження, а тому – ще більший гріх.

- Не намагайся на сповіді виправдати себе у будь який спосіб – звичкою, обставинами або чимось іншим подібним. Той хто себе засуджує, буде виправданий Богом, а хто себе виправдовує – Ним буде осуджений. Тому треба повною мірою усвідомити, що гріх походить від нас, і тому на нас лежить відповідальність за нього.

- Не кажи, коли про що спитає духівник: «Не пам’ятаю, можливо і в цьому грішний». Нам необхідно пам’ятати про свої гріхи так само, як ми пам’ятаємо про те, що нам хтось винний або чим нас образили. Щоб не виправдовуватися забудькуватістю нам необхідно сповідуватися якомога частіше. Якщо ж ми, через свою недбалість, приступаємо до сповіді рідко і через це забуваємо свої гріхи – то ми в цьому самі винні, а тому не будемо мати надію на прощення гріхів, які нами не сповідані.

- Без питання духівника сам не говори про те, в чому не грішний або чого не робив. Якщо ж будеш так чинити, уподібнишся євангельському фарисею, котрий хвалився перед Богом, а не сповідував свої гріхи – і цим лише збільшив своє засудження.

- Сповідатися потрібно зі скорботою та жалем сердечним, бо гріхами своїми ми образили і відкинули Бога та відігнали від себе Його благодать. Тому дуже погано, коли розповідають гріхи свої з сердечною холодністю, а бо й посмішкою. Все це – ознака нерозкаяності, і сповідуючись таким чином, ми ще більше примножуємо свої гріхи.

- Господь більше милосердний, ніж правосудний, а тому сповідай свої гріхи з надією на Його милосердя. Немає такого гріха, який був би сильнішим за милосердя Боже, і який би Господь не простив тому, хто в ньому щиро розкаюється. Як Отець з радістю прийняв євангельського блудного сина, так і нас, якщо ми щиро навернемося до Нього, він з радістю прийме, не згадуючи нам наші гріхи та неправди.

Таким чином треба сповідатися, щоб отримати від Господа Бога відпущення гріхів. «Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди». (1 Іоана 1, 9)

Визначення гріхів за десятьма заповідями

І заповідь. Чи маєш ти постійну пам’ять про Бога та страх Божий у серці? Чи не хитається твоя віра в Бога маловірством або сумнівами? Чи не мав сумніву у догматах Православної Віри? Чи молиш Бога укріпити твою віру? Чи не було в тебе відчаю у Божому милосерді? Чи ти молишся щоранку і щовечора до Бога? Чи щира та уважна твоя молитва? Чи завжди, коли можливо, відвідуєш церковні богослужіння? Чи не пропускаєш їх без поважної причини? Чи любиш читати релігійно-моральні книжки і чи читаєш їх? Чи не захоплюєшся читанням книг безбожних або єретичних? Чи не приймав участі у гаданнях, сеансах «зцілення» у ворожбитів, чаклунів та «народних цілителів»? Чи не приймав участі у моліннях або «богослужіннях» сектантів? Чи не забуваєш про головне – приготування до життя вічного, про відповідь на Страшному суді та відповідальність за вчинені гріхи? Чи, можливо, через життєву суєтність або лінощі забуваєш про це та перебуваєш у лінивстві та самозадоволеності?

ІІ заповідь. Чи на першому місці у тебе Бог? Може не Бог у тебе на першому місці, а що-небудь інше – накопичення грошей, набуття майна, задоволення, розваги, їжа, одежа, бажання звернути на себе увагу, досягнути високого місця у суспільстві, тощо? Чи не відволікає тебе від Бога захоплення телебаченням, музикою, кіно, театром, комп’ютером або чимось іншим? Можливо, що через піклування про себе, сім’ю, забуваєш про Бога, занедбуєш справу спасіння та не виконуєш приписів Матері-Церкви? Якщо так – то ти служиш своєму ідолові, і він у тебе на першому місці, а не Бог. Може якась пристрасть заволоділа тобою (сріблолюбство, чревоугоддя, плотська пристрасть і таке інше)? Чи не робиш ідола з самого себе через гордість або егоїзм?

ІІІ заповідь. Чи не згадував про Ім’я Боже у марнослівних розмовах і даремно, або, що ще гірше – чи не перетворював святиню на жарт? У припадку озлоблення чи не хулив Ім’я Боже? Чи не давав кому-небудь клятву або присягу і порушив її? Чи не буває твоя молитва розсіяною та неуважною?

ІV заповідь. Чи не порушував святості недільних днів та свят, встановлених Православною Церквою? Чи не забуваєш у ці дні про молитву, церковне богослужіння, замість цього працюючи заради своєї користі? У свята під час церковних богослужінь чи не розважався у кіно, на концертах, або у інших місцях розваги та зібраннях, де немає розмови про Бога та спасіння? Чи сам не влаштовував таких зібрань, цим самим відволікаючи людей від Церкви? Чи відвідуєш богослужіння, а якщо так – то чи не запізнюєшся на них? На богослужінні замість того щоб молитися чи не віддаєшся пустим думкам або розмовам? Чи допомагаєш, у міру можливого, тим, хто потребує допомоги – старим, хворим, бідним та нужденним? Чи не порушував постів? Чи не упивався спиртними напоями?

V заповідь. Чи не було випадків ставлення до батьків без поваги? Чи піклуєшся про них у їхніх хворобах, старості? Якщо батьки померли, то чи не забуваєш молитися у церковній та приватній молитві за упокоєння їхніх душ? Чи не було випадків зневажливого ставлення до пастирів Церкви? Чи не осуджував їх, коли вони закликали до спасіння та нагадували про гріхи? Чи не ображав когось старшого за себе, а особливо благодійників?

VI заповідь. Якщо ти не вбив нікого фізично, то, можливо, став причиною чиєїсь смерті іншим чином – міг допомогти, але не допоміг? Чи не звершив духовного вбивства, тобто чи не відвернув когось від доброчесності та втягнув у гріховне життя? Чи не спокушав кого-небудь на гріх або сприяв цьому? Чи не озлоблювався на когось? Чи прощаєш тим, хто тебе ображає? Чи не тримаєш в собі образу? Чи не осуджуєш кого-небудь, а не себе? Якщо хочеш отримати прощення своїх гріхів, то пам’ятай, що Господь прощає нам провини наші лише тоді, коли ми прощаємо винуватцям нашим. Чи не робила аборту, що також є вбивством? (Чи не змушував робити аборт?).

VII заповідь. Чи не порушуєш цієї заповіді, вступаючи у статеві відносини без благословення на це у церковному шлюбі, задовольняючись лише громадянським, або й взагалі без шлюбу? Чи не дозволяєш собі легковажно ставитися до осіб протилежної статі? Чи не осквернював себе, віддаючись нечистим та розпусним думкам та бажанням через читання розпусних книг, перегляд фільмів чи телепрограм або в інший спосіб? Порушенням цієї заповіді є розпусні пісні, жарти, безсоромні наряди та інші подібні гріхи. Апостол Павло вказує на те, що блудне співжиття має ті самі духовно-моральні наслідки, що і законний шлюб, лише зі знаком «мінус» (1 Коринфянам 6,16). Блудне співжиття призводить до об’єднання гріховних духовних потенціалів осіб, бо «два стають однією плоттю». А це означає, що через блуд на того, хто грішить, переходять наслідки гріхів партнера. Тому так важливо припинити розпусне життя – будь мужнім, християнин, та розкайся, доки не пізно.

VIIІ заповідь. Чи не привласнював собі в будь-який спосіб чужої власності? Чи виконував, як належить, обов’язки, пов’язані зі службою чи посадою? Чи не мав надмірної пристрасті до земних благ, не бажаючи ділитися ними з ближніми? Чи за совістю використовував чуже майно, довірене тобі?

ІХ заповідь. Чи не оббріхував свого ближнього? Чи не злословив та осуджував ближніх своїх, за правдиві чи уявні гріхи? Чи не любиш передавати про когось погані розмови, плітки? Чи не брешеш і чи стараєшся завжди бути правдивим?

Х заповідь. Чи не заздриш кому? Пам’ятай, що заздрість Каїна до Авеля призвела до першого вбивства. Це почуття може привести до багатьох гріхів, тому викорінюй його.

Над всім цим стоїть гордість – родоначальниця всіх гріхів. Гордість в тому чи іншому вигляді притаманна всім нам більшою чи меншою мірою. Гордість та марнославство більше всього заважають нам бачити свої гріхи, усвідомлювати та сповідувати їх. Християнин, прочитай декілька разів вищенаведені гріхи та помолися Богові, щоб Він нагадав тобі про все, вчинене тобою. Не кажи: я ні чим особливо не грішний, а почни за десятьма заповідями згадувати гріхи свої, і обов’язково щось знайдеш в собі. Пам’ятай, що гріхи – це не тільки і не стільки злі вчинки, скільки гріховне налаштування душі та шкідливі звички, які в ній вкорінені. А тому щоб боротися з гріхами, необхідне тверезіння – постійний нагляд за собою, своїми думками та бажаннями. Всякий гріх починається з думки, а тому легше його знищити в зародку, а не боротися з ним тоді, коли він стане вкоріненою звичкою.

З чину сповіді

Ось чадо Христос невидимо стоїть, приймаючи сповідь твою, не соромся, не бійся, не затаюй нічого від мене, але щиро скажи все, що вчинив (вчинила) ти, щоб дістати прощення від Господа нашого Ісуса Христа. Ось і образ Його, Євангеліє і Хрест перед нами, а я лише свідок, щоб свідчити перед Ним про все, що ти скажеш мені, а якщо затаїв би (затаїла б) від мене, подвійний гріх матимеш. Отже, подумай, бо ти прийшов (прийшла) до лікарні, щоб не відійти тобі не вилікуваним (не вилікуваною).

єпископ ЄВСТРАТІЙ

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
  • Адреси сторінок і електронної пошти атоматично перетворюються у посилання.
  • Дозволені теги HTML: <a> <em> <strong> <cite> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>
  • Рядки та параграфи відокремлюються автоматично.

Детальніше про опції форматування

Фото Капча
Будь-ласка введіть символи з картинки.
Побудовано на Drupal, відкритій системі керування сайтом
© 2010 . Розробка studio-nv.com.